Амніотичне Чорне море

Проект брав участь у третьому Українському Бієнале Дігитального та Медіа мистецтва в Музеї Києва.

У роботі я поєдную знімки NASA Чорного моря та Криму — територій, що перебувають у стані окупації та глибокої травми — з медичними зображеннями околоплідних вод, у яких зароджується нове життя.
Це накладання двох масштабів — планетарного та інтимно-людського — створює паралель між тілом Землі та людським тілом.
Море у роботі постає як амніотична рідина: простір, де зароджується нове, але який може бути отруєним чи порушеним війною. Крим тут — частина материнського тіла, що пережило насильство, але продовжує нести у собі потенціал життя.

Концепт виник із акту споглядання Кримського півострова через аерофотозйомку та цифрове спостереження після його окупації й анексії з боку росії. Цей віддалений погляд – водночас відчужений і болісно інтимний — викликає відчуття перебування всередині амніотичного моря:
неможливість втрутитися, але глибокий звʼязок із тим, що відбувається. Чорне море постає як поріг бачення й памʼяті, де геополітичне насильство поєднується з прадавнім образом життя, підвішеного у рідині.

Робота ставить питання:

• Як ми народжуємось у світі, вже позначеному
травмою?

Чи можливе відновлення, коли сама «рідина життя» забруднена конфліктом?

Чи може Земля — як і тіло — лікуватися?

Візуальна частина

Диптих складається з двох медіа-зображень:

1. Перший знімок — рентген запалених легенів мого батька, в який інтегровано знімок NASA липневого
Криму. Зображення залишене без постобробки
навмисно, щоб зберегти його первісну «сирість» і документальність.

2. Другий знімок — колаж знімків NASA Криму за липень та початок серпня, змонтований у формі ультразвуку, з мінімальним втручанням штучного інтелекту.

Ця паралель підкреслює формальну схожість легеневої тканини та водної акваторії, а також ідею, що море і людське тіло є живими системами, які хворіють, старіють і зазнають травм. Рентген і ультразвук стають універсальною мовою діагностики, а відмова від естетизації перетворює роботу на прямий документ стану обох організмів.

Відео

У Відео я ототожнюю Чорне Море з Амніотичною рідиною – це перший ландшафт, з яким зустрічається людина, захисне середовище, що дозволяє зростати у підвішеному стані. Робота подає Чорне море як величезну колективну утробу: таку, що приховує, ізолює та памʼятає. Вона говорить про гестацію не лише на біологічному рівні, але й на культурному та історичному, де шари памʼяті й травми нашаровуються, мов геологічні пласти під хвилями.
Тут Амніотичне Чорне море — це метафоричне повернення до витоків, де море постає водночас як первісна утроба і як безодня. Чорне море з його шаруватими водами, що рідко змішуються, несе у собі дуальність життя і задушення: на поверхні — течії руху й обміну, у глибині — тиша, токсичність і зупинений час. Цей парадокс перетворює море на амніотичний резервуар — місце, де співіснують творення і розпад.